Як вміло батьківщиною торгувати

У 2005-2007 роках дядько Андрій взявся торгувати українською землею.

Не знаю, чи був коли попит на землю більше, ніж в ті роки, і повториться чи коли-небудь ще та божевільна гонка цін на земельні паї і гектари. Навряд чи. Захопив всіх ажіотаж земельних спекуляцій в середині першого десятиліття двадцять першого століття вражав масштабами та обігом готівки. Такої кількості готівкових грошей дядько Андрій не бачив з дев'яностих років. Чи не валізи, і не сумки, ні - палети банкнот. Запаковані в поліетиленову плівку пачки, акуратно укладені на дерев'яні палети, при розрахунках по операціях їх у внутрішньому дворі банку чіпляли рокли і викочували з вантажного мікроавтобуса.

Дядько Андрій почав скуповувати землю під Києвом на початку 2005-го року, по сто доларів за сотку. Він вклав у землю всю, наявну у нього, готівка і взяв ще пару кредитів. У 2007-му він продавав ці ж гектари по 1000 у.о. за сотку. Він повертав кредити з їх шаленими відсотками і неймовірно збагачувався.

Улюбленою його схемою була скупка землі під котеджні містечка.

Дядько Андрій через знайомих дізнавався, де під Києвом планується будівництво котеджного містечка, дивився план розміщення, оцінював ділянку і приймався за роботу. Він скуповував землю точково, вибірково, тут шість соток, там десять соток, там ще шість соток, особливо не піклуючись ні про цілісність викуповується ним шматка землі, ні про під'їзних шляхах. Він скуповував шматками, скільки міг встигнути, і чекав. Чекати зазвичай доводилося не довго. Дуже скоро до дядька Андрію приходили агенти будівельної компанії, що починає будівництво котеджного містечка. І тоді дядько Андрій торгувався. Про його торгівлі можна було складати билини і епічні балади. Він викручував руки будівельним компаніям і всім їх агентам разом узятим. Він призначав нечувані ціни і отримував їх, тому що до того моменту, коли до нього приходили з пропозицією купити його ділянки, будівництво котеджів, як правило, вже йшло щосили, і було неможливо ні скасувати його, ні змінити генеральний план.

У 2007-му, коли земельний бум досяг свого піку і тільки ледачі і бідні не вкладали гроші в землю, дядько Андрій вирішив відійти від земельних справ і під фінал купив і продав кілька ділянок у Карпатах.

Треба сказати, що земля в Карпатах в ті роки продавалася і купувалася з ажіотажем, не меншим, ніж навколо столиці. Всунути в гонку за заповідні українські землі було непросто, але дядько Андрій придумав схему.

Він приїхав у Сваляву і місяць пив і гуляв по шинках, налагоджуючи стосунки з головами сільрад. Через місяць у дядька Андрія в наявності була посаджена печінка і кілька хороших знайомих начальників сільських рад. Заручившись їх підтримкою, дядько Андрій поїхав до столиці шукати грошових лохів.

Схема була такою.

Уявіть собі, що великий іноземний інвестор захотів побудувати на схилі карпатських гір лижний курорт, з готелем, кількома підйомниками, рестораном та іншої відпочинковий нісенітницею. Не тільки захотів, але вже почав будувати і навіть залив фундамент під першу опору підйомника. Земля навколо його будівництва, звісно, ​​поки що має сільськогосподарське призначення, але скоро, коли інвестор вкладе грошей і будівництво піде повним ходом, обов'язково знайдеться розумна людина, і землю поруч з планованим курортом викупить, поміняє цільове призначення з сільськогосподарського на торгово-розважальне, побудується сам або перепродасть землю і зніме з цієї угоди вершки та іншу сметану. Дядько Андрій пропонував столичним інвесторам не чекати милості від природи а зіграти на випередженні - викупити сільськогосподарську землю поруч з будівництвом комплексу раніше і самим роздобути і поділити всю належну сметану. У піку земельної ажіотажу інвестори перебували швидко. Разом з дядьком Андрієм вони виїжджали в Карпати, з розумним виглядом дивилися на гонние схили, чіпали дорогими ручками фундамент під першу опору підйомника і слухали запевнення місцевого голови сільради про швидке курортному майбутньому району. Зовсім невіруючим інвесторам навіть пропонувалося познайомитися з грошовим іноземцем, що будує лижний курорт. У підсумку, столичний інвестор купував перспективну землю сільськогосподарського призначення за завищеною ціною, стрімко наближається до вартості землі з цільовим призначенням «будівництво торгово-розважально-готельного центру». Скоро, дуже скоро, невідомий іноземний інвестор припиняв будувати бетонну опору під лижний підйомник і розчинявся десь у глибині капіталістичної закордону. Майбутнє землі навколо так і не розгорнувся будівництва ставало туманним, і столичний лох залишався в очікуванні світлого майбутнього і з документами на нікому не потрібну землю сільськогосподарського призначення в далекому карпатському селі, чесно купленої ним за дуже і дуже завищеною ціною.

Коли такі горе-інвестори дзвонять іноді дядькові Андрію і цікавляться майбутнім карпатського лижного туризму, дядько Андрій розповідає їм про кризу і сподівається, що земельний ажіотаж ще повернеться, а разом з ажіотажем повернеться і «іноземний інвестор».

Дядько Андрій їм і не бреше майже, коли говорить про свою надію на повернення попиту на українську землю. Він сам дуже його чекає, цей самий ажіотажний попит.

Матеріал взятий тут та перекладений на українську мову